Громадські організації Благодійні організації Профспілки Релігійні організації Господарські асоціації Органи студентського самоврядування
На контролі

1. Проблеми застосування законодавства про громадські, благодійні, інші організації громадського сектору
Представники НУО, які працюють із розвитком громад... Посібник «Об’єднання громад» Реформування митних процедур на місцевому рівні об... усе про легалізацію, державну реєстрацію громадських організацій, релігійних організацій, професійних спілок, благодійних організацій
Пошук:  
НеприбутковістьЩо має бути у статуті для неприбутковості?Неприбутковість та її реєстраціяОзнаки неприбутковостіРеєстрація змінГромадські об'єднання (зміни)Благодійні організації (зміни)Приклади статутів громадських об'єднаньРеєстрація нових НУОГромадські об'єднання Благодійні організаціїАктуальноНОВИНИ СТАТТІНОВИНИ ПРОГРАМИПравова допомога НУОКонтакти програмиFacebook консультаційний центрКонсультаціїГРОМАДСЬКІ ОБ'ЄДНАННЯБЛАГОДІЙНИЦТВОГРОМАДСЬКА УЧАСТЬІНШІ ПИТАННЯЕлектронна бібліотекаПЕРЕКЛАДИ РІШЕНЬ ЄСПЛ ПРО СВОБОДУ АСОЦІАЦІЇКОРИСНІ ВИДАННЯ АРХІВВідео-блоги архівАрхів публікаційАрхів новин Актуально -> СТАТТІ

ТЕТЯНА ЯЦКІВ: Законотворча неспроможність у сфері гарантування права на об’єднання: не можуть чи не хочуть?

Тетяна Яцків, керівник проекту „Громадський моніторинг та консультування з питань державної реєстрації та відносин громадських організацій, релігійних організацій, профспілок, благодійних організацій з контролюючими органами влади як передумова реалізації та захисту права громадян на об’єднання”.

Законопроектна робота щодо реалізації громадянських прав ведеться, навіть вносяться зміни до законодавчих актів, але якість та гарантії законодавства не змінюються.
Про кількість, якість, голосні декларації, але неспроможність та символічність сучасної нормотворчої діяльності в Україні у контексті розроблених та прийнятих змін до Закону України «Про об’єднання», «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», проектів щодо боротьби із корупцією, реєстрацію релігійних організацій та інших громадсько важливих актів.
 
Суттєвого перегляду та вдосконалення правових норм, які стосуються державної реєстрації та діяльності громадських організацій, благодійних організацій, професійних спілок, релігійних організацій в Україні, не проводилося з часу їхнього прийняття, коли в умовах перехідного періоду із радянської системи закладено лише основи для початку діяльності інститутів громадського сектору.
Вони уже давно потребують уваги з боку законотворців, як і багато інших законодавчих актів про громадянські права та сфери, у яких в Україні існують проблеми – боротьба із корупцією, захист сімей та дітей, інших соціально вразливих категорій, екології тощо.
 
Уже з’явилися і судові рішення в регіонах України у цих справах, правові прецеденти захисту права на об’єднання, які стосуються легалізаційно-дозвільної процедури діяльності громадського сектору, численних зловживань. Також прийнято Рішення Європейським Судом з прав людини у справі Корецький та інші проти України, яким встановлено, що процедура легалізації об’єднань громадян в Україні є непрозорою та недемократичною. Рішенням Європейського Суду з прав людини констатується порушення статті 11 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини (права на об’єднання). Окрім заходів індивідуального характеру (відновлення порушеного права та компенсація шкоди), наша держава зобов’язана вжити заходів загального характеру, які полягають у приведенні законодавства та практики у відповідність до європейських стандартів.
 
Окрім недемократичної легалізаційно-дозвільної процедури, інші аспекти реалізації прав громадських організацій, такі як гарантування права на інформацію, передбачення механізмів участі у нормотворчій діяльності та прийнятті рішень також далекі від стандартів, які б мінімально були б наближені до європейських.
Неодноразово чуємо про розробки проектів законодавчих актів, їхнє обговорення, та навіть прийняття. Багато із таких проектів є низької якості, незважаючи, можливо, на добрі наміри змінити ситуацію. Так питання про подвійну державну реєстрацію громадських, релігійних організацій та інших організацій громадянського суспільства залишається відкритим.
Так законопроектом (реєстр. № 1276) пропонувалося встановити, що релігійна організація набуває статусу юридичної особи не з моменту реєстрації її статуту (положення), як це передбачено чинною нормою закону, а з дня її державної реєстрації, тобто з моменту внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про її реєстрацію. А також конкретизувати перелік підстав, при наявності яких релігійній організації може бути відмовлено в реєстрації її статуту (положення).
 
Проте, як справедливо зазначили члени Комітету з питань культури і духовності під час відхилення проекту, таким чином проблему подвійної реєстрації для релігійних організацій не усунути. Погоджуємось із цим цілком. Однак і зрозуміло, чому члени Комітету проти прийняття такого положення, адже це б означало, що законодавець визнає, що в Україні існує подвійна та заплутана система реєстрації релігійних організацій та інших інститутів громадського сектору. Стаття 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає, що релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення), яке здійснюється обласною, Київською та Севастопольською міськими державних адміністраціями чи державним органом України у справах релігій. Однак  Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що релігійні організації набувають статусу юридичної особи лише після реєстрації у Єдиному реєстрі підприємств, установ, організацій, чим запроваджено подвійну процедуру реєстрації релігійних організацій.
 
Прийняття законопроекту можливо сприяло б тому, що засновники релігійних організацій нарешті зрозуміли б, з чого їм починати та з якого моменту реєстрація вважається завершеною. Натомість члени Комітету знову відклали це питання і ухвалили рішення про те, що спочатку необхідно прийняти Концепцію, а потім на її основі вносити зміни в закони, що регулюють діяльність релігійних організацій.
 Проте деякі проекти законодавчих актів все ж таки стають законами, хоч і в них про гарантії та реальні механізми знову забувається. Так законодавчі акти, які мали гарантувати рівність жінок та чоловіків та запроваджувати справжні «можливості» такої рівності, доповнено лише принципами. Уже чимало говорилося про проект  Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", яким внесено зміни до Кодексу законів про працю, Законів України "Про об'єднання громадян", "Про колективні договори і угоди", "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини". Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» був прийнятий у вересні 2005 року, а зміни мали би передбачати гарантії для участі громадських організацій у забезпеченні рівності прав чоловіків та жінок.
 
Зокрема, законодавці «у зв’язку із прийняттям Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» доповнилистаттю 20 Закону України "Про об'єднання громадян" і додали до прав зареєстрованих об’єднань громадян право «делегувати своїх представників до складу консультативно-дорадчих органів з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, що утворюються при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування; брати участь у розробленні проектів   рішень   з   питань ґендерної рівності, що приймаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування». По-перше, виникає питання про те, що законодавці до цього часу вважали, що цього об’єднання (брати участь у дорадчих органах та брати участь у розробці проектів) права не мали, по-друге, про гарантії та механізми, свої зобов’язання знову забули. Більше того, виявляється, що зареєстрованим НГО цим внесенням змін до Закону законодавці додали до прав та дозволили (!!!) «проводити моніторинг з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
 
Тенденція внесення таких декларативних змін до законодавчих актів про діяльність громадського сектору, коли розробляється суспільно важливий законодавчий акт, є повторюваною та звичною. Так візьмемо для прикладу проекти законів про боротьбу із корупцією. Протягом листопада-грудня 2007 року законотворчі виконували план щодо законопроектної діяльності щодо посилення боротьби із корупцією. У Верховній Раді зареєстровано проекти: Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення», №0875, Закону України «Про засади запобігання та протидіїкорупції», №0876, Закону України «Про відповідальність юридичнихосіб за вчинення корупційних правопорушень», № 0877, Закону України «Про протидію корупції», №1377, Закону України «Про Антикорупційне бюро», № 1378, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення протидії корупції», № 1379.
Експерти проекту «Громадський моніторинг та консультування з питань державної реєстрації та відносин громадських організацій, релігійних організацій, профспілок, благодійних організацій з контролюючими органами влади як передумова реалізації та захисту права громадян на об’єднання» уже розглядали їх у третьому випуску Електронного правового дайджесту для громадського сектору.
Проект Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» № 0876 від 23.11.2007 р. передбачає права та участь «громадськості» у протидії та боротьбі із корупцією.
 
Зокрема, проектом об’єднання громадян у протидії та боротьбі зі корупцією «нагороджено» такими правами як «запитувати та одержувати в установленому порядку від органів державної влади та органів місцевого самоврядування інформацію про діяльність із запобігання та протидії корупції; проводити, замовляти проведення громадської неофіційної антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, подавати за результатами експертизи пропозиції відповідним органам державної влади або органам місцевого самоврядування (механізмів врахування результатів немає), брати участь у відкритих парламентських слуханнях з питань запобігання та протидії корупції; вносити пропозиції суб'єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання та протидії корупції; проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі наукових, соціологічних тощо, з питань запобігання та протидії корупції.»
Нічого нового, як бачимо, у правах об’єднань громадян для «посилення участі у заходах боротьби із корупцією» немає. Інформацію отримувати в «установленому порядку» від органів влади про «діяльність» передбачено і законодавством про об’єднання громадян та про інформацію. Здійснювати дослідження, експертизу і подавати пропозиції може кожна організація в Україні і відповідно до законодавства про об’єднання громадян і своїх статутних документів. Цікавою є частина 3 цієї статті, яка ніби то гарантує право на інформацію щодо боротьби із корупцією: «об’єднанню громадян, фізичній, юридичній особі не може бути відмовлено у наданні доступу до інформації стосовно компетенції суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції, та основних напрямів їх діяльності». Але що таке компетенція та напрямки діяльності? Це коло, перелік прав та повноважень органу влади, а вони окреслені у правових актах, які стосуються і визначають умови, порядок діяльності цих органів та їхніх посадових осіб.
 
Отож жодних нових прав, гарантій і механізмів участі об’єднань громадян у запобіганні та протидії корупції ні попередні ні цей проект не містять. Проте так виглядає, що законопроекти містять положення про участь громадськості, ніби то щось передбачає, але скористатися такими ж правами НГО можуть і відповідно до законодавства, яке уже прийняте для діяльності громадського сектору в Україні і потребує суттєвого перегляду.
 
Таким чином, проектів та внесених змін до законодавчих актів, від яких «ні тепло, ні холодно», чимало. Сьогоднішнє становище, успіх та посилення позицій громадського сектору стало результатом діяльності самих НГО в Україні, а законодавство та менталітет, відношення законотворців до третього сектору уже давно застаріло та не спроможні відповідати сучасним потребам його розвитку.
 
   Моніторинг нормотворчої діяльності здійснено у рамках  проекту «Громадський моніторинг та консультування з питань державної реєстрації та відносин громадських організацій, релігійних організацій, профспілок, благодійних організацій з контролюючими органами влади як передумова реалізації та захисту права громадян на об’єднання». 

 


  Версія для друку

  Лінк на e-mail
Голосування
Чи вдавалось Вам подати документи на реєстрацію нової/змін про громадську/благодійну організацію з першого разу звернення до органу реєстрації?
так
ні
ще не звертався (лась)
 
Дайджест
№  11

Всі дайджести >>>
 
Партнери та друзі


  ADS:
веб-дизайн та хостинг
[ Andriy_BURDYK ]
© Портал "Юрист НГО". Програма правової підтримки організацій громадського сектору Центру громадської адвокатури, 2008.
Всі права застережені. Передрук матеріалів сайту вітається за умови гіперпосилання на Портал "Юрист НГО" http://www.lawngo.net