| Громадські організації | |
Благодійні організації | |
Профспілки | |
Релігійні організації | |
Господарські асоціації | |
Органи студентського самоврядування |
.jpg)
Обставини справи.
Заявник Павло Петрович Іванов є громадянином Росії, єдиним власником, засновником та редактором газети „Русское Вече”. Газета виходить щомісяця з 2000 року на кошти заявника і тиражем 999 примірників.
У 2003 році Іванова звинувачено у розпалюванні етнічної, расової та релігійної ворожнечі за допомогою використання засобів масової інформації (злочин, передбачений статтею 282 Кримінального кодексу Росії).
Розгляд у судах Росії.
Прокурор висунув обвинувачення у тому, що Іванов у низці публікацій у газеті закликає до виключення євреїв із соціального життя Росії, пов’язує певні політичні, соціальні та культурні проблеми Росії із діями євреїв.
У Новгородському місцевому суді заявник стверджував про свою невинуватість, зазначаючи, що „фашистські лідери євреїв” є джерелом зла у Росії. Іванов переконував, що без належної і повної інформації росіяни не зможуть дізнатися про ці питання.
8 вересня 2003 року суд виправдав Іванова за тією підставою, що не є доведеним факт його авторства цих матеріалів.
14 жовтня 2003 року апеляційна інстанція скасувала рішення місцевого суду і направила справу на новий розгляд.
Іванов звертався до суду з проханням провести історично-соціологічне дослідження наступних питань:
1) Чи є євреї расою?
2) Чи є євреї нацією?
3) Якщо євреї є нацією, то з якого історичного періоду?
4) Є євреї у Росії нацією чи єврейською діаспорою?
5) Чи можна прикметник „національний” чи термін „національна гідність” застосовувати щодо єврейської діаспори?
Проте суд відмовив Іванову у задоволенні клопотання у зв’язку із тим, що воно уже досліджувалося. Суд зазначив: „З погляду суду, загальноприйнятим є те, що будь-яка нація, національність чи етнічна група має національну гідність, яка визначається національним самовираженням на основі ототожнення себе як членів цієї етнічної групи”.
20 лютого 2004 року місцевий суд визнав Іванова винним у розпалюванні етнічної, расової та релігійної ворожнечі за допомогою використання засобів масової інформації (злочин, передбачений статтею 282 Кримінального кодексу Росії). Вироком суду заборонено Іванову займатися журналістикою, публікувати та видавати у медіа матеріали терміном на 3 роки.
Іванов подав апеляційну скаргу, стверджуючи, що євреї не є нацією чи етнічною групою, а такі дії незаконно обмежують його свободу слова.
Проте апеляційний суд відмовив у цій частині задоволення скарги. Проте враховуючи те, що такий вид покарання як заборона журналістської діяльності, публікувати та видавати у медіа матеріали був внесений після вчинення діяння Івановим, суд змінив покарання на штраф у розмірі 10 000 рублів.
Звернення до Європейського суду з прав людини.
Іванов звернувся до Європейського Суду з прав людини щодо порушення національними судами статті 10 Європейської конвенції про основні права та свободи людини.
Мотивування Європейського Суду з прав людини при прийнятті рішення.
Суд зазначив, що він не є правомочним розглядати питання правомірності процедури розгляду справи у національних судах, обрання доказів для підтвердження складу злочину, а розглядає лише ті обставини, які мають відношення для визначення порушення статті 10 Конвенції (див. Lehideux and Isorni v. France, judgment of 23 September 1998, Reports of Judgments and Decisions 1998‑VII, § 50).
Незважаючи на те, що Суд у прецедентному праві стверджує про важливу природу свободи слова у демократичному суспільстві, він також покладає обмеження на цю свободу. (див. Handyside v. the United Kingdom, judgment of 7 December 1976, Series A no. 24, § 49, and Lingens v. Austria, judgment of 8 July 1986, Series A no. 103, § 41). Суд також враховує інші положення Європейської конвенції про основні права та свободи людини, зокрема статтю 17 Конвенції „Заборона зловживання правами”.
Ця стаття передбачає, що „Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як таке, що надає будь-якій державі, групі або особі будь-яке право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, що викладені в цій Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж передбачено в Конвенції”.
В цій справі заявник зобразив євреїв як джерело зла в Росії. Він звинуватив цілу етнічну групу у змові проти російського народу та приписав фашистську ідеологію лідерам євреїв. У публікаціях та суді він заперечував, що євреї мають право на національну гідність, обґрунтовуючи це тим, що вони не є нацією.
Суд не має сумніву, що такий антисемітський зміст поглядів заявника та агресія правильно оцінені національними судами. Така необґрунтована атака на одну етнічну групу суперечить цінностям, зокрема толерантності, соціальному миру та недискримінації. Враховуючи положення статті 17 Конвенції, заявник не може отримати захист відповідно до статті 10 Конвенції.
Результат розгляду Європейським Судом скарги.
Судом не встановлено порушення статті 10 Конвенції (права на свободу висловлювання).
Версія для друку
Лінк на e-mail
Голосування
Чи вдавалось Вам подати документи на реєстрацію нової/змін про громадську/благодійну організацію з першого разу звернення до органу реєстрації?
Дайджест
 | № |
Всі дайджести >>> |
Партнери та друзі
Всі права застережені. Передрук матеріалів сайту вітається за умови гіперпосилання на Портал "Юрист НГО" http://www.lawngo.net