| Громадські організації | |
Благодійні організації | |
Профспілки | |
Релігійні організації | |
Господарські асоціації | |
Органи студентського самоврядування |
.jpg)
СУТЬ СПРАВИ І РЕЗУЛЬТАТИ РОЗГЛЯДУ
Обставини справи
Громадяни Польщі, Mr Tomasz Bączkowski, Mr Robert Biedroń, Mr Krzysztof Kliszczyński, Ms Inga Kostrzewa, Mr Tomasz Szypułaта Фундація Рівності (Fundacja Równości) звернулися до Європейського Суду з прав людини 16 грудня 2005 із заявою про порушення права на зібрання.
Заявники скаржилися, що їхнє право на мирне зібрання було порушено через те, що національною владою не передбачено жодної процедури, що дозволила б їм отримати остаточне рішення щодо дозволу на проведення заходу перед датою проведення запланованого зібрання. Також заявники стверджують, що з ними поводилися у дискримінаційний спосіб, через що їм було відмовлено у дозволі на організацію зібрання, коли інші особи такий дозвіл отримали.
Заявники, група осіб та Фундація Рівності (перший із заявників є головою правління організації), мали намір провести у рамках Дня Рівності 10-12 червня 2005 року зібрання у Варшаві щодо дискримінації меншин – сексуальних, національних, етнічних та релігійних, а також жінок та неповносправних.
10 травня 2005 р. організатори зустрілися із керівником відділу безпеки міської ради Варшави. На зустрічі отримано попереднє погодження проведення зібрання.
11 травня керівник організації отримав інструкцію міського голови Варшави щодо «вимог, які організатори громадських зібрань повинні виконати відповідно до Акту про дорожній рух», коли зібрання є «заходом» у розумінні статті 65 Акту.
12 травня 2005 року організатори звернулися до відділу дорожнього руху міської ради щодо отримання дозволу на зібрання, яке попередньо мало проходити від будівлі парламенту до палацу асамблеї у центрі Варшави.
3 червня 2005 року керівник відділу, діючи за вказівкою міського голови Варшави, відмовив у наданні дозволу на проведення зібрання, посилаючись на відсутність подання заявниками «проекту організації руху» у контексті статті 65 (а) Акту про дорожній рух.
Того ж дня заявники поінформували міського голову Варшави про статичне зібрання, яке вони хочуть провести 12 червня на деяких інших площах Варшави. Чотири із цих зібрань мають намір протестувати про дискримінації різних меншин та підтримувати акції груп та організацій проти дискримінації. Інші зібрання планують протестувати проти дискримінації жінок.
9 червня 2005 року міський голова дав відповідь заявникам. Один із заявників, що не звернувся до Суду, є активним учасником громадських організацій, які діють на захист гомосексуальної орієнтації. Міський голова у відповіді зазначив, що зібрання мають організовуватися подалі від доріг та проїжджих частин відповідно до Акту про зібрання 1990 року. Якщо вони використовують дорогу, вони підпадають під суворіші вимоги. Організатори мають на меті використовувати машини та гучномовці. Заявники не зазначили, якими чином і де ці машини будуть паркуватися під час зібрання та яким чином рух людей і транспорту буде організований.
Більше того, зазначив голова, багато вимог про проведення зібрань було подано на цей день, які за змістом та ідеями суперечать поглядам заявників, тому ненадання дозволу має на меті запобігти конфліктам між учасниками різних демонстрацій.
Цього ж дня міська влада від імені голови дозволила проведення трьох зібрань проти дискримінації жінок, як цього просили заявники.
Також цього ж дня міська влада дозволила організацію шести демонстрацій 12 червня 2005 року. Теми цих зібрань були такими: «За більш суворе покарання проти осіб, які вчиняють педофілію», «Освіта християнських цінностей, гарантія моральності суспільства», «Християни, які поважають Бога, та природне право є громадянами вищого рангу», «Проти усиновлення дітей гомосексуальними парами» тощо.
Зібрання відбулося 11 червня 2005 року.
11 червня 2005 року, незважаючи на заборону, зібрання відбулося. Воно було проведено відповідно до першої заяви від 12 травня 2005 р. У ньому взяли участь понад 3000 осіб.
Окремо від зібрання дев’ять статичних зібрань було проведено цього ж дня відповідно до дозволу голови від 9 червня 2005 року.
Оскарження
a) Мітинг
28 червня 2005 року Фундація подала апеляцію до Апеляційної палати міської ради на рішення 3 червня 2005 року щодо відмови у надання дозволу на проведення зібрання. Заявник аргументував, що вимога про подання «проекту руху зібрання» не має правових підстав та що жодного разу подання такого документа не вимагалося.
22 серпня 2005 року апеляційною інстанцією скасовано спірне рішення, встановлено, що воно є незаконним. У рішенні зазначено, що відповідно до положень адміністративної процедури органи влади зобов’язані переконатися, що сторони адміністративної процедури мають можливість ефективно брати участь у ній. Виходячи із рішення, встановлено, що органи влади виходив із того, що проект організації руху відсутній у справі. Відповідно до п.3 (9) ст.65 Акту про дорожній рух організатор демонстрації має обов’язок розробити цей проект, проте у співпраці із поліцією, і якщо це вимагає орган влади. Однак у справі відсутні докази того, що заявника було зобов’язано подати такий проект.
б) Зібрання
10 червня 2005 року заявники звернулися до прокурора щодо відмови міського голови у наданні дозволу на проведення шести із восьми запланованих зібрань. Вони аргументували, що ця заборона порушує їхнє право на мирне зібрання, зібрання не становили небезпеку порушення громадського порядку чи моралі. Вони організовували статичні зібрання на одному місті, а не рух зібрання.
17 червня 2005 р. прокурор скасував спірні рішення від 9 червня 2005 року.
Він встановив, що ці рішення порушують закон, сторони отримали лише копію рішень, не були ознайомлені із оригіналами, як цього вимагає адміністративна процедура. Голова інформував медіа про рішення перед тим, як повідомити заявника, що суперечить принципам адміністративної процедури.
Також прокурор зазначив, що відповідно до Акту про зібрання 1990 року гарантується свобода зібрання, як щодо організації, так і участі у ній. Конституція чітко гарантує свободу зібрання, а не право. Тому держава не може перетворювати цю свободу на право, її обов’язок обмежено щодо перевірки, чи є зібрання мирним. Право не запроваджує дозволу на проведення зібрання.
Проте прокурором припинено провадження, оскільки зібрання 11 червня 2005 року відбулося.
Переклад інтерв’ю міського голови у газеті “Gazeta Wyborcza” 20 травня 2005 року.
Журналіст: Акт про зібрання передбачає, що обмеження свободи на зібрання можливе лише тоді, коли демонстрація створює загрозу життю, власності, здоров’ю людей. Що організатори зібрання зазначили у заяві на проведення, що демонструє їхню небезпеку?
Міський голова: Я не знаю, не читав заяви. Але я буду забороняти демонстрації, які вони проводять. Я не виступаю за дискримінацію на ґрунті сексуальної приналежності, наприклад, у професійному зрості. Проте у місті не буде публічної пропаганди гомосексуалізму.
Журналіст: Чому Ви у цій справі ставитися досить дискримінаційно: ви робите неможливим реалізацію їхньої свободи тільки тому, що вони мають особливу сексуальну орієнтацію?
Міський голова: Я не забороняю їм проводити демонстрації, якщо вони хочуть проводити демонстрації як громадяни, а не гомосексуалісти»…
Національне законодавство
Національне законодавство у цій справі складається з таких актів: стаття 57 (право на мирні зібрання) Конституції, статті 79 (право на звернення до конституційного суду) Конституції, Акту про зібрання та Акту про дорожній рух.
Акт про зібрання 1990 року передбачає свободу мирних зібрань. П’ятнадцять осіб, які мають намір взяти участь в обговоренні та висловити думку з певних питань, можуть ініціювати зібрання.
Обмеження свободи зібрання можливе відповідно до закону і з необхідності охорони національної безпеки чи громадського порядку, охорони здоров’я, моралі чи охорони прав та свобод інших.
Рішення щодо реалізації свободи зібрання приймаються муніципалітетами, де зібрання має відбутися. Рішення оскаржуються прокурору.
Відповідно до статті 3 Акту, муніципалітети повинні бути поінформовані організаторами про намір проведення зібрання на відкритому просторі для інших осіб
Така інформація має надійти не раніше 30 днів перед датою проведення і не пізніше 3 дня перед проведенням. Також вона має містити дані: ім’я та адреси організаторів, мету та програму демонстрації, місце, дату, час і намір про рух демонстрації з одного місця в інше.
Частина 2 Акту про дорожній рух 1997 року, із доповненнями 2003 року, передбачає, що організатори спортивних заходів, протестів, зібрань та інших заходів, які можуть перешкодити рухові транспорту, мають отримати дозвіл на організацію таких зібрань.
Стаття 65 Акту передбачає, що організатори цих заходів підлягають багатьом адміністративним зобов’язанням відповідно до переліку в Акті, що налічує 19 пунктів, включно із поданням проекту руху органам влади.
Проте ці положення було призупинено після рішення Конституційного Суду.
Рішення Конституційного Суду від 18 січня 2006 року
В цьому рішенні Конституційний Суд досліджував питання, які порушені у заяві Омбудсмена. Він вказував на суперечність Конституції вимог щодо проведення громадських заходів у Акті про дорожній рух, та обмеження свободи зібрань.
Конституційний Суд досліджував зміст конституційної проблеми: чи вимоги статті 65 Акту не суперечать свободі вираження та зібрань у Конституції та Акті про зібрання. Акт про зібрання містить принцип, що реалізація цієї свободи не вимагає будь-якого уповноваження чи дозволу держави. Оскільки це є свобода, держава зобов’язана утримуватися від втручання у її реалізацію та забезпечувати її задоволення різним групам, незважаючи на те, що їхні погляди можуть відрізнятися від поглядів більшості.
Відповідно, Акт про зібрання забезпечує систему, за якої більше, ніж реєстрація зібрання, не вимагає.
Судом встановлено, що законодавством, коли приймався Акт про дорожній рух, було запроваджено різні адміністративні вимоги, що не стосуються процедури проведення спортивних подій, протестів та зібрань. Внаслідок цього система реєстрації зібрання перетворена на систему дозволів. Таким чином, організації були зрівняні у проведенні заходів із комерційними структурами чи заходами із комерційною метою.
Це є несумісним із особливою роллю свободи на вираження у демократичному суспільстві, як це передбачено у Конституції та Акті про свободу зібрання.
Акт про дорожній рух містить біля 19 різних адміністративних зобов’язань. Таке обмеження свободи зібрання порушує вимоги про пропорційність обмежень реалізації прав, гарантованих Конституцією.
Суд встановив суперечність Конституції статті 65 Акту про дорожній рух у частині застосування до зібрань.
Звернення до Європейського суду з прав людини
Заявники звернулися із заявою про порушення статті 11 Конвенції – права на мирне зібрання.
Стаття 11 Конвенції про права та основні свободи людини передбачає:
2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом в інтересах національної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб і є необхідними в демократичному суспільстві. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління.»
Заявники також стверджували наявність порушення статті 13 Конвенції, адже вони були позбавлені процедури оскарження та дій, які б дозволяли отримати рішення перед проведенням демонстрації.
Стаття 13 Конвенції передбачає:
Вони стверджують, що з ними повелися органи влади у дискримінаційний спосіб, коли було відмовлено у організації деяких зібрань, а тому має місце порушення статті 14 Конвенції.
Стаття 14 Конвенції передбачає:
Оцінка Європейського Суду з прав людини
А. Порушення статті 11 Конвенції.
7.Як було зазначено у попередніх Рішеннях суду, демократія є лише політичною моделлю у Конвенції і лише одна відповідає їй. У сенсі статті 11, так само як і 8,9 і 10 Конвенції, однією підставою необхідного втручання у права є ця стаття (див. Refah Partisi (the Welfare Party) and Others v. Turkey, 41340/98, 41342/98, 41343/98 і 41344/98, §§ 86‑89, ECHR 2003‑II; Christian Democratic Peoples Party v. Moldova, 28793/02, 14.05. 2006).
8. Розглядаючи поняття «демократичне суспільство», Суд звертає увагу на важливість плюралізму, толерантності. В цьому контексті демократія не завжди означає, що погляди більшості повинні завжди переважати: баланс має досягатися через забезпечення справедливого та належного відношення до меншин та уникнення зловживання домінуючих позицій (див. Young, James and Webster v. the United Kingdom, 13.09. 1981, A no. 44, p. 25, § 63, and Chassagnou and Others v. France [GC], nos. 25088/95 і 28443/95, ECHR 1999‑III, p. 65, § 112).
9. У справі Informationsverein Lentia and Others v. Austria (рішення від 24 листопада 1993, Series A no. 276) Суд описав державу як гаранта принципу плюралізму. Дієва повага до свободи зібрання та об’єднання не може бути обмежена лише до обов’язку держави не втручатися, це не є сумісним із метою статті 11 чи Конвенцією загалом. Тому обов’язок полягає у тому, щоб забезпечувати можливість реалізації цієї свободи (див. Wilson & the National Union of Journalists and Others v. the United Kingdom, nos. 30668/96, 30671/96 і 30678/96, § 41, ECHR 2002‑V; Ouranio Toxo v. Greece, no. 74989/01, 20.10. 2005, § 37).
Це зобов’язання особливо стосується права меншин висловлювати свою думку, оскільки вони становлять найбільшу частку вразливих категорій.
10. Суд зазначив, що відмова у наданні реєстрації могла мати негативний вплив на заявників та інших учасників щодо зібрань. Це також зневірить та знеохотить інших осіб брати участь у зібраннях, так як вони не отримали офіційної реєстрації.
11. Суд має визначити, чи втручання є таким, що порушує статтю 11 Конвенції, чи воно «передбачене законом», має законну мету та «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі.
12. Апеляційна палата міської ради визнала рішення від 03.05.2005 р. незаконним. Також прокурор скасував рішення про відмову від 09.06.2005 р. Тому Суд зробив висновок, що втручання у право заявника на мирне зібрання не було передбачене законом.
13. Враховуючи те, що встановлено порушення статті 11 Конвенції у частині того, що втручання є незаконним, Суд не потребує проводити перевірку інших двох вимог (законна мета та необхідність втручання).
B. Порушення статті 13 Конвенції
14. Уряд стверджував, що заявники не використали усі засоби захисту. Лише рішення Вищого адміністративного суду свідчитиме про використання усіх засобів.
Проте Суд зазначив, що заявники отримали рішення на свою користь у другій адміністративній інстанції, а тому не було потреби звертатися до судових органів.
15. Суд наголошує, що рішення про скасування відмови про надання дозволу були надані після дати проведення заходу. У попередніх справах Суд та Комісія також розглядали такі обставини ( див. Stankov and the United Macedonian Organisation Ilinden (Stankov and the United Macedonian Organisation Ilinden v. Bulgaria (nos. 29221/95 and 29225/95, 29.06. 1998).
Оскільки організатори вчасно подали звернення про проведення заходу із зазначенням строків, що є дуже важливим, Суд розглядає питання про ефективність засобів отримання рішення перед проведенням заходу.
16. Суд вважає, що час для громадських заходів має важливе значення, оскільки він може відповідати певним політичним та соціальним подіям. Держава за певних обставин відмовляє у дозволі на проведення демонстрацій, що відповідає вимогам статті 11 Конвенції, проте вона не може змінювати дату цього зібрання. Проведення заходу після соціальної події може суттєво вплинути на значення і силу зібрання.
17. Судом встановлено, що у національному законодавстві передбачені строки подання заяви від організаторів зібрання, проте не передбачено строків для органу влади для надання відповіді.
18. Тому Суд встановив, що заявники були позбавлені можливості ефективних національних засобів захисту порушеної свободи зібрання.
C. Заявлене порушення статті 14 у зв’язку із порушенням статті 11 Конвенції
19. Заявники стверджують про наявність порушення статті 14 Конвенції.
20. Суд зазначив, що статті 14 Конвенції не існує автономно, проте впливає на права, які передбачені Конвенцією.
94. У цій справі рішення про відмову у наданні дозволу на проведення зібрання не містили жодних мотивів на ґрунті дискримінації, лише технічні деталі. Тому у самих документах Суд не знаходить підтвердження порушення статті 11 Конвенції.
21. Проте у цій справі Суд не може не врахувати і не погодитися із особистою думкою міського голови, що висловив її публічно, щодо рішення про відмову у проведенні зібрання. Він зазначив, що зібрання заборонено як «пропаганду гомосексуальності» (див.пункт 27). Суд також зазначив, що вирішення питання про реалізацію свободи зібрання залежало від місцевої влади. Тому думка міського голови могла мати значний вплив на прийняття рішення, і як результат, на порушення свободи заявників на зібрання.
22. Тому Суд визнає порушення статті 14 у зв’язку із статтею 11 Конвенції.
Рішення Європейського Суду з прав людини
Рішенням Суду встановлено порушення статті 11 Конвенції. Рішенням Суду встановлено порушення статті 13 у зв’язку із статтею 11 Конвенції. Рішенням Суду встановлено порушення статті 14 Рішенням Суду встановлено порушення статті 13 у зв’язку із статтею 11 Конвенції.
Повний текст Рішення на сайті Європейського Суду з прав людини (доступний лише англійською мовою).
Переклад здійснено проектом "Громадський моніторинг та консультування громадських, благодійних, релігійних організацій, профспілок з питань державної реєстрації та відносин з органами влади" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".
Громадяни Польщі, Mr Tomasz Bączkowski, Mr Robert Biedroń, Mr Krzysztof Kliszczyński, Ms Inga Kostrzewa, Mr Tomasz Szypuła та Фундація Рівності (Fundacja Równości) звернулися до Європейського Суду з прав людини 16 грудня 2005 із заявою про порушення права на зібрання.
Заявники скаржилися, що їхнє право на мирне зібрання було порушено через те, що національною владою не передбачено жодної процедури, що дозволила б їм отримати остаточне рішення щодо дозволу на проведення заходу перед датою проведення запланованого зібрання.
Заявники, група осіб та Фундація Рівності (перший із заявників є головою правління організації), мали намір провести у рамках Дня Рівності 10-12 червня 2005 року зібрання у Варшаві щодо дискримінації меншин – сексуальних, національних, етнічних та релігійних, а також жінок та неповносправних. Проте міським головою було заборонено проводити зібрання.
Також у інтерв’ю міського голови у газеті “Gazeta Wyborcza” 20 травня 2005 року було опубліковано: «Міський голова: Я не знаю, не читав заяви. Але я буду забороняти демонстрації, які вони проводять. Я не виступаю за дискримінацію на ґрунті сексуальної приналежності, наприклад, у професійному зрості. Проте у місті не буде публічної пропаганди гомосексуалізму….Я не забороняю їм проводити демонстрації, якщо вони хочуть проводити демонстрації як громадяни, а не гомосексуалісти»…
Європейський Суд з прав людини встановив, що наявним є порушення статті 11 Конвенції. Також Суд не погодився із особистою думкою міського голови, що висловив її публічно, щодо рішення про відмову у проведенні зібрання. Він зазначив, що зібрання заборонено як «пропаганду гомосексуальності». Суд також зазначив, що вирішення питання про реалізацію свободи зібрання залежало від місцевої влади. Тому думка міського голови могла мати значний вплив на прийняття рішення, і як результат, на порушення свободи заявників на зібрання.
ПОВНИЙ ОГЛЯД І ПЕРЕКЛАД РІШЕННЯ
Версія для друку
Лінк на e-mail
Голосування
Чи вдавалось Вам подати документи на реєстрацію нової/змін про громадську/благодійну організацію з першого разу звернення до органу реєстрації?
Дайджест
 | № |
Всі дайджести >>> |
Партнери та друзі
Всі права застережені. Передрук матеріалів сайту вітається за умови гіперпосилання на Портал "Юрист НГО" http://www.lawngo.net