| Громадські організації | |
Благодійні організації | |
Профспілки | |
Релігійні організації | |
Господарські асоціації | |
Органи студентського самоврядування |
.jpg)
ПОВНИЙ ОГЛЯД І ПЕРЕКЛАД РІШЕННЯ
Заяву про порушення права (no. 18147/02) Російською Федерацією подано відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав та основних свобод людини (надалі – Конвенції) Московською Церквою Саєнтологів (надалі – заявником) 24 квітня 2002 року.
I. Обставини справи
A. Попередні спроби провести перереєстрацію заявника
25 січня 1994 року заявник був зареєстрований як релігійна організація із статусом юридичної особи відповідно до Акту про релігійні організації від 25 жовтня 1990 року.
1 жовтня 1997 року новий Закон «Про свободу совісті та релігійні організації» (надалі – Закон) набув чинності. Він зобов’язав усі релігійні організації, які були зареєстровані раніше, привести їхні статути у відповідність до Закону та пройти перереєстрацію в управлінні юстиції.
11 серпня 1998 року заявник подав до Московського управління юстиції заяву про перереєстрацію разом із документами, які вимагалися законом.
1 червня 1999 року Московське управління юстиції відмовило у перереєстрації заявника, оскільки мета та завдання організації суперечать Закону «Про релігії», а також підставою відмови стало те, що проти президента організації порушено кримінальну справу. Заявник зазначив, що розслідування закрито, оскільки відсутніми був склад злочину.
29 грудня 1999 заявник подав другу заяву про перереєстрацію.
28 січня 2000 заступник голови Московського управління юстиції повідомив заявника, що його другу заяву також відхилено. Він вказав, що заявник подав нову версію статуту, а не доповнення до статуту, а також були зауваження щодо того, що заявник може мати представництва. Він також вказав на інші порушення Законів Росії.
10 лютого 2000 президент заявника надіслав листа Московському управлінню юстиції з вимогою надати роз’яснення щодо порушень, посилаючись на статтю 12.2. Закону, яка передбачає, що підстави відмови мають бути зрозумілими та роз’яснені.
30 травня 2000 року заявник подав третю заяву про реєстрацію.
29 червня 2000 року заступник голови повідомив заявника, що заява не містить усіх документів, які необхідні для реєстрації. Щодо вимоги заявника від 12 липня 2000 року роз’яснити, які документи є відсутніми, заступник голови управління 17 липня 2000 року вказав, що управління не має обов’язком вказувати, якої інформації немає та які документи потрібно ще додати.
17 липня 2000 року заявник подав до Московського управління юстиції четверту, більш детальну заяву про перереєстрацію.
19 серпня 2000 року управління юстиції повідомило заявника, що він знову не подав повного пакету документів. У відмові не вказувалося, яких саме документів немає у пакеті.
10 жовтня 2000 року заявник подав п’яту заяву про реєстрацію.
9 листопада 2000 року управління юстиції повторило відмову, вказавши, що відсутнім є повний пакет документів.
31 грудня 2000 завершився термін перереєстрації релігійних організацій.
B. Судовий процес із управлінням юстиції
Президент та співзасновник подали скаргу до Нікулинського районного Суду Москви проти Московського управління юстиції щодо відмови у реєстрації.
8 грудня 2000 року Нікулинський районний Суд Москви прийняв рішення, вказавши, що відмова управління юстиції є незаконною. Суд наголосив, що управління юстиції не мало законних підстав відмовляти у реєстрації загалом, а воно мало запропонувати редаговану версію статуту.
Районний Суд визнав наявність порушення права заявника, гарантованого статтями 29 та 30 Конституції Росії, статей 9 та 11 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Суд зобов’язав Московське управління юстиції здійснити перереєстрацію заявника.
Управління юстиції не оскаржило цього рішення, проте і не виконало.
27 грудня 2000 року президент заявника отримав повістку про виконання.
4 грудня 2001 року заявник подав шість заяв щодо перереєстрації.
2 лютого 2001 року управління юстиції відмовило у реєстрації заявника, знову посилаючись на відсутність документів.
Московське управління юстиції подало заяву прокурора, щоб він звернувся до суду з вимогою про перегляд рішення. За заявою прокурора Президія Московського місцевого суду скасувала рішення районного суду. Зокрема, Суд вказав, що районний суд не перевірив правомірності доповнень до статуту, а також книжка «Теорія та практика сучасної релігії» не надає достатньо підстав вважати релігією те, що сповідують заявники, як це вимагається статтею 11.5. Закону. Суд зобов’язав районний суд переглянути рішення.
7 вересня 2001 року Нікулинський районний суд прийняв нове рішення, у якому вказувалося, що заявник не подав усіх документів, які потрібні для перереєстрації відповідно до статті 11 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації», також він вказував, що заява про перереєстрацію містила лише копії, а не оригінали статуту та свідоцтва про реєстрацію, книга, яку подали заявники, не передбачає достатньо інформації про релігію.
Заявник у суді вказав, що у процесі перереєстрації оригінал статуту та свідоцтва про реєстрації було подано під час першої спроби перереєстрації, та що управління юстиції їх не повернуло. Районний суд вказав, що «факт перебування документів у будівлі управління юстиції не звільняє заявника від обов’язку подати повний пакет документів».
26 жовтня 2001 року Московський місцевий суд підтвердив рішення районного суду.
16 січня 2002 року заявник подав сімнадцять заяв про перереєстрацію. Заявник подав нові документи, про які вказувалося у судовому рішенні.
23 січня 2002 року новий заступник голови Московського управління юстиції відмовив у перереєстрації заявника на підставі того, що завершився строк перереєстрації релігійних організацій.
30 квітня 2002 року Нікулинський районний суд відмовив у задоволенні цивільного позову управління юстиції щодо припинення діяльності заявника, посилаючись на Рішення Конституційного Суду від 7 лютого 2002 року та справу The Moscow Branch of The Salvation Armу, відповідно до яких діяльність організації, яка належним чином зареєстрована та здійснює діяльність, яка не суперечить закону, може бути припинена.
D. Наступні спроби здійснити перереєстрацію
1 липня 2002 року реформовано систему державної реєстрації. Створено єдиний реєстр юридичних осіб, повноваження щодо ведення якого покладено на Міністерство з питань податкової політики. Проте щодо реєстрації релігійних організацій було збережено стару процедуру, за якою спочатку організації реєструються управлінням юстиції, а потім організація включається до реєстру. Усі юридичні особи повинні подавати місцевим податковим органам підтвердження про себе.
11 липня 2002 року заявник подав вісім заяв про перереєстрацію до Московського управління юстиції відповідно до нової процедури.
9 серпня 2002 року управління юстиції відмовило у реєстрації заявника, вказуючи на те, що перереєстрація не є можливою, оскільки завершився строк перереєстрації.
24 вересня 2002 року Московський міський суд підтвердив відмову у задоволенні позову про припинення діяльності заявника.
29 жовтня 2002 року Московська податкова інспекція внесла заявника до єдиного реєстру юридичних осіб та видала реєстраційне свідоцтво.
24 грудня 2002 року заявник подав десять заяв про перереєстрацію разом із свідоцтвом про реєстрацію.
24 січня 2003 року управління юстиції відмовило у розгляді заяв.
E. Наступні судові процеси із управлінням юстиції
24 квітня 2003 року заявник подав скаргу на дії управління юстиції, наполягаючи на перереєстрації відповідно до Закону. Він вказував, що дії управління порушують право на свободу релігії та об’єднання. Він також додав копію свідоцтва про реєстрацію від 29 жовтня 2002 року та посилався на рішення Конституційного Суду від 7 лютого 2002 року.
1 вересня 2003 року Преснельский районний суд відхилив скаргу, вказавши, що завершився строк перереєстрації.
22 січня 2004 року Московський міський суд скасував рішення від 1 вересня 2003 року та вказав, що «відмова у перереєстрації….обмежує право організації».
3 листопада 2004 року Пресніцкий районний суд розглянув апеляційну скаргу проти управління юстиції. Він встановив, що положення Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» не можна тлумачити як обмеження права на об’єднання.
4 лютого 2005 року Московський міський Суд підтвердив тлумачення Закону, яке було здійснено районним судом. Проте суд встановив, що управління юстиції неправомірно зобов’язано переглянути відповідність законодавству статут.
31 травня 2005 року заявник знову подав заявку щодо реєстрації до Московського управління реєстрації як правонаступника Московського управління юстиції щодо питань реєстрації релігійних організацій після реформування системи юстиції.
F. Інші події
2 вересня 2003 року Міністерство у справах ЗМІ, теле/радіо комунікацій та масової комунікації відхилило заявку щодо реєстрації їхньої газети «Релігія, Закон та Свобода».
ПРАВО
I. Заявлені порушення статті 9, 10 та 11 Конвенції
Заявник стверджував порушення статті 9, 10 та 11 Конвенції. Суд вказував, що у попередніх рішеннях Суд вивчав питання перереєстрації релігійних організацій у аспекті порушення статті 11 Конвенції та статті 9 Конвенції (див. The Moscow Branch of the Salvation Army v. Russia, no. 72881/01, §§ 74 and 75, ECHR 2006‑...).
Суд встановив, що релігійна природа заявника не є спірною на національному рівні та він офіційно визнаний релігійною організацією з 1994 року. У цьому аспекті Суд встановив, що скарга заявника вивчалася у аспекті статті 11 Конвенції та пов’язані з статтею 9 Конвенції.
Стаття 9 передбачає:
«Свобода думки, совісті і віросповідання
1. Кожен має право на свободу думки, совiстi i віросповідання; це право включає свободу змінювати свою релiгiю або свої переконання, а також свободу сповідувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i спільно з iншими, прилюдно чи приватно, в богослужiннi, ученнi, виконаннi та дотриманні релiгiйних i ритуальних обрядiв.
2. Свобода сповiдувати релiгiю або переконання пiдлягає лише таким обмеженням, якi встановленi законом i є необхiдними в демократичному суспiльствi в iнтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров’я чи моралi або для захисту прав i свобод iнших осіб.»
Стаття 11 Конвенції:
«Свобода зібрань та об’єднання
1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об’єднання з iншими, включаючи право створювати профспілки i вступати до них для захисту своїх iнтересiв.
2. Здiйснення цих прав не пiдлягає жодним обмеженням, за винятком тих, якi встановленi законом в iнтересах нацiональної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших осіб i є необхiдними в демократичному суспiльствi. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здiйснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, полiцiї або органів державного управління.»
A. Аргументи сторін
1. Уряд
Уряд стверджував, що відсутніми є втручання у право заявника у реалізацію права заявника на свободу об’єднання. Уряд стверджував, що заявник не може бути визнаний таким, що припинив діяльність, оскільки він здійснює фінансову та економічну діяльність.
2. Заявник
Заявник спростував заяви Уряду. Він вказав, що заявник зобов’язаний тимчасово припинити діяльність, оскільки вимагалося, щоб його мета, структура відповідала законодавству. Також Міністр у справах ЗМІ відмовив у реєстрації газети, що є також наслідком відмови у реєстрації юридичної особи.
B. Оцінка Суду
1. Загальні положення
Суд відносить релігійний вимір як один із найбільш важливих життєвих елементів. Плюралізм є необхідним у демократичному суспільстві та є однією із основ «демократичного суспільства» у розумінні Конвенції. (див. Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova, no. 45701/99, § 114, ECHR 2001‑XII).
Релігійна свобода стосується індивідуальних переконань, свобода «сповідувати релігію» самостійно чи спільно із іншими, публічно у церкві, які поділяють переконання. Традиційно релігійні громади існують у вигляді організацій, тому статтю 9 Конвенції слід тлумачити у світлі статті 11 Конвенції, яка гарантує свободу об’єднанням від втручання держави. Обов’язок держави бути нейтральною та безсторонньою, як це визначено у рішеннях Суду, несумісний із повноваженнями визначати легітимність релігійних вірувань (див. Metropolitan Church of Bessarabia, cited above, §§ 118 and 123, and Hasan and Chaush v. Bulgaria [GC], no. 30985/96, § 62, ECHR 2000‑XI).
Суд знову наголошує на тому, що право створювати організації є частиною статті 11 Конвенції. Громадяни повинні мати можливість створювати юридичну особу для задоволення спільних інтересів та це є важливим аспектом права на свободу об’єднання.
Спосіб, у який законодавство держав гарантує свободу та практичну її реалізацію стосується питань впровадження демократії у державі. Також держави мають право забезпечити, щоб мета та діяльність організацій відповідали нормам законодавства, проте це має здійснюватися у спосіб, який не суперечитиме Конвенції. (див. Sidiropoulos and Others v. Greece, judgment of 10 July 1998, Reports of Judgments and Decisions 1998‑IV, § 40).
3.Наявність втручання у право заявника
Відповідно до загальних положень можливість створювати юридичну особу для задоволення спільних інтересів є важливим аспектом права на свободу об’єднання. Суд знову наголошує на тому, що відмова національних органів влади у отриманні статусу юридичної особи громадській організації може розглядатися як втручання у право на об’єднання (див. Gorzelik, cited above, § 52 et passim, and Sidiropoulos, cited above, § 31 et passim).
Суд уже встановлював в інших справах проти Росії питання втручання у реалізацію права організацій на отримання статусу юридичної особи, питання виходить за межі відповідності законодавства про релігії Конвенції (див. The Moscow Branch of The Salvation Army, cited above, § 74).
Відповідно Суд дійшов висновку, що існує втручання у право заявника на об’єднання відповідно до статті 11 Конвенції та статті 9 Конвенції. Тому Суд має дослідити, чи було втручання таким, що «передбачене законом», переслідувало одну чи кілька законних цілей та було «необхідним у демократичному суспільстві» (див. Metropolitan Church of Bessarabia, cited above, § 106).
4. Обґрунтування втручання
(a) Загальні положення, які стосуються аналізу обґрунтування
Суд наголосив, що обмеження права на свободу релігії та створення об’єднань, які передбачені у статтях 9 та 11 Конвенції, є вичерпними. (див. Gorzelik, cited above, § 95; Sidiropoulos, cited above, § 40; and Stankov and the United Macedonian Organisation Ilinden v. Bulgaria, nos. 29221/95 and 29225/95, § 84, ECHR 2001‑IX).
У кожній справі Суд має дослідити, чи втручання було «пропорційним до законної мети, яку переслідувало» та чи було «відповідним та достатнім» відповідно до положень Конвенції (див. United Communist Party of Turkey, cited above, § 47, and Partidul Comunistilor (Nepeceristi) and Ungureanu v. Romania, no. 46626/99, § 49, ECHR 2005‑I (extracts)).
(b) Аргументи щодо обґрунтування втручання
Суд дослідив, що підстави відмови у проведенні перереєстрації заявника не є пропорційними також часу, протягом якого здійснювалися спроби здійснити перереєстрацію.
Суд не вважає за доцільне досліджувати питання про те, що термін перереєстрації заявника завершився, тому що це стало логічним наслідком затягування перереєстрації органами влади та розгляду судами питання про відмову.
Також заявник був зареєстрованим з 1994 року як релігійна організація.
Отож підстави відмови національними органами влади не є правомірними. Суд не вважає пропорційним терміни перереєстрації, перед тим заявник здійснював діяльність як релігійна організація протягом трьох років.
Суд встановив, що Московське управління юстиції відмовою у здійсненні перереєстрації порушило обов’язок бути нейтральним та незалежним щодо релігійних організацій. Суд встановив порушення статті 11 Конвенції у світлі статті 9.
II. Заявлене порушення статті 14 Конвенції у зв’язку із статтями 9, 10 та 11.
Заявник надалі посилається на порушення статті 14 Конвенції у зв’язку із статтями 9, 10 та 11, що його було дискриміновано за ознакою належності до релігійної меншими у Росії. Стаття 14 передбачає:
«Заборона дискримінації.
Здiйснення прав i свобод, викладених у цiй Конвенцiї, гарантується без будь-якої дискримiнацiї за ознакою статi, раси, кольору шкiри, мови, релiгiї, полiтичних чи iнших переконань, нацiонального або соцiального походження, належностi до нацiональних меншин, майнового стану, народження або iнших обставин.»
Суд вказав, що стаття 14 є окремою статтею, проте відіграє важливу роль у реалізації інших положень Конвенції та Протоколів, захищає громадян від дискримінації. (див. Chassagnou and Others v. France [GC], nos. 25088/94, 28331/95 and 28443/95, § 89, ECHR 1999‑III, and Dudgeon v. the United Kingdom, judgment of 22 October 1981, Series A no. 45, § 67).
Враховуючи обставини справи, Суд вважає, що заявника визнано потерпілим, він зазнав дискримінації, тому Суд не вбачає потреби здійснювати окремий розгляд щодо цього порушення (див. Metropolitan Church of Bessarabia, § 134, and Sidiropoulos, § 52, both cited above).
Рішення Європейського Суду з прав людини
Європейський Суд з прав людини встановив порушення статей 11 та 9, 14 Європейської конвенції про захист прав та свобод людини, зобов’язав уряд Росії зареєструвати організацію, сплатити відшкодування у сумі 10 тис Євро немайнових збитків та 15 тис. витрат.
Повний текст Рішення на сайті Європейського Суду з прав людини (доступний лише англійською мовою).
Переклад здійснено проектом "Громадський моніторинг та консультування громадських, благодійних, релігійних організацій, профспілок з питань державної реєстрації та відносин з органами влади" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".
Версія для друку
Лінк на e-mail
Голосування
Чи вдавалось Вам подати документи на реєстрацію нової/змін про громадську/благодійну організацію з першого разу звернення до органу реєстрації?
Дайджест
 | № |
Всі дайджести >>> |
Партнери та друзі
Всі права застережені. Передрук матеріалів сайту вітається за умови гіперпосилання на Портал "Юрист НГО" http://www.lawngo.net