У фокусі обговорення - різні аспекти сучасного розвитку громадянського суспільства, результати роботи 2008 року, а також окреслення головних «що з цим робити» у 2009-му. Конференція зібрала більше 120 представників третього сектору, органів влади та ЗМІ з усіх регіонів України. Оцінюючи головні досягнення та невдачі організацій громадянського суспільства, відштовхувались від успішності виконання урядового Плану заходів щодо реалізації у 2008 році Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства.

Як зазначив Максим Лациба, керівник програм УНЦПД, у Плані дій було враховано понад 85% пропозицій від громадськості. Якщо розглядати успішність його виконання, то, на думку експертів, на 60% План дій уряду було виконано.

Багато це чи мало? Головне, щоб ці зміни стали по-справжньому відчутні. Ситуація виглядає таким чином, що є конкретна і цілком успішна робота аналітичних центрів, моніторингових кампаній, розробка пропозицій, проте доволі часто це не потрапляє і не працює в практичній площині.

Зокрема, таку думку висловив Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження», зазначаючи, що проблемою неефективності взаємодії НУО та влади є «різниця в логіках» сторін. Тому є потреба в більш активному «тисненні» і відстоюванні інтересів громад. Правда, для того, щоб це перестало мати фрагментарний характер, необхідне мережування громадських організацій різних типів і у всіх сферах.

Багато на конференції згадувалось про громадські ради при органах виконавчої влади. Підсумовуючи різні погляди на їхню роботу, можна зазначити так: вони працюють, проте, у переважній більшості, несистемно і малоефективно. Здавалось би, ініціатива непогана, залучено чимало представників від громадськості, а результати не відчутні. На думку Володимира Купрія, директора Творчого центру „Каунтерпарт” та голови Громадської ради при Мінжитлокомунгоспі, проблема в тому, що механізми і можливості створені, але відсутні стандарти роботи цих структур. Також є недопрацювання з боку Секретаріату Кабінету Міністрів України, який поки що не зміг стати методичним центром, щоб розповідати як слід взаємодіяти.

Такі атрибути успішної роботи як етика, професіоналізм, вміле освоєння коштів, рівна участь усіх сторін, доброзичливе правове середовище – усе це сьогодні потребує оперативної та дбалої «роботи над помилками».

Є дискусія і щодо необхідності створення при Кабінеті міністрів Громадської ради на зразок Ради підприємців при КМУ. Наталія Дніпренко (начальник Управління у зв’язках з громадськістю Секретаріату КМУ) вважає, що не варто йти шляхом централізації, а потрібно налагоджувати нормальну роботу вже створених громадських рад. Активізації і налагодженню більш зручної співпраці «громада-влада» покликаний допомогти презентований на конференції сайт «Громадянське суспільство і влада».

Цікавим моментом для всіх учасників стало питання нагородження, а точніше ненагородження представників НУО державними нагородами. Маємо і спортсменів, і співаків, і представників інших славних ремесел, проте випадки нагородження справжніх громадських діячів пригадати складно. А це справа потрібна, таке визнання важливе не лише конкретній людині чи третьому сектору, а суспільству загалом.

На жаль, ще привалює практика формальних громадських обговорень важливих законодавчих рішень. На низькому рівні задіяно експертний потенціал організацій громадянського суспільства, а як результат, вважає Олександр Вінніков (Мережа розвитку європейського права), влада орієнтується на потреби "абстрактних" громадян.

Більшість озвучених проблемних питань на конференції перегукується з програмними напрямками Проекту UNITER, який почав діяти в Україні зовсім недавно – жовтень 2008 року, розрахований на 5 років, з бюджетом 10 млн $. Презентуючи цей проект, Ірина Білоус зазначила, що наразі узгоджуються пріоритети та напрямки грантової підтримки, проте вже зараз чітко сформована мета – децентралізація, у найширшому значенні цього слова.

У благодійній сфері головна потреба - в організованій філантропії. Саме в цьому переконана Ганна Гулевська-Черниш, директор Українського форуму благодійників. У 2008 році була практика будувати її зверху, зокрема, йдеться про президентські ініціативи, проте практика говорить про недієвість підходу. Проявом іншої ситуації стало літо, коли Західна Україна потерпала від повені. Низка благодійних приватних фондів за власною ініціативою організували надання допомоги для постраждалих – «без указки». І як підсумок було сказано, що благодійний рух існує, проте потребує узгодженості дій і підтримки знизу.

Український третій сектор страждає від тотального дефіциту легітимності. Принаймні так вважає Яків Рогалін, директор Благодійного фонду «Доброта», вказуючи, що громадське визнання роботи НУО і є тією таблеткою від 20 хвороб. Саме до нього повинна прагнути кожна громадська організація.

Щоб діяльність громадських організацій не виглядала як «серфінг», коли НУО сплигує з одного гранту на інший, потрібна система постійного стабільного фінансування. Такий акцент був озвучений Анатолієм Бойком, головою Одеського КВУ. Це зараз як ніколи актуально, коли донорська присутність в Україні суттєво зменшується. А коли немає стабільного фінансування – важко розвиватися, працювати над самовдосконаленням, мати фаховий і відданий кадровий потенціал.

У резюме доповіді Олексія Орловського, директора програми «Посилення громадянського суспільства» МФВ, було озвучено, мабуть, основні пріоритетні напрямки розвитку громадянського суспільства, враховуючи сьогоднішні реалії, зокрема: внесення потрібних змін до законодавства, мережування НУО, підтримка аналітичних центрів в регіонах, розробка дієвих статутів територіальних громад, співпраця з профспілками, просвітницька робота усіх учасників третього сектору. Кожен доповідач ділився своїм «планом дій». Усі цікаві і потрібні. Головно - всі вони взаємозалежні і однаково потребують наших зусиль.

Чимало інших важливих аспектів обговорювалося на конференції. Це й оцінка розвитку екологічного, правозахисного, молодіжного рухів, і перші успіхи у боротьбі з тютюнопалінням, і необхідність суспільної підтримки у підготовці до Євро-2012, і потреба створення навчальних курсів з основ громадянського суспільства. Цікавий загальний висновок маємо: щось таки робиться, щось таки маємо в результаті, але все більш формально та не відчутно. Голова ніби є, та от біда з руками…

Сподіваємось, підсумки 2009-го будуть принципово кращі. І це залежить від кожного з нас.

Джерело: Громадський простір

  Версія для друку

  Лінк на e-mail