Громадські організації Благодійні організації Профспілки Релігійні організації Господарські асоціації Органи студентського самоврядування
На контролі

1. Проблеми застосування законодавства про громадські, благодійні, інші організації громадського сектору
Консультації щодо діяльності НУО on linе! Громадські активісти навчались інструментам впливу... Реформування митних процедур на місцевому рівні об... усе про легалізацію, державну реєстрацію громадських організацій, релігійних організацій, професійних спілок, благодійних організацій
Пошук:  
НеприбутковістьЩо має бути у статуті для неприбутковості?Неприбутковість та її реєстраціяОзнаки неприбутковостіРеєстрація змінГромадські об'єднання (зміни)Благодійні організації (зміни)Приклади статутів громадських об'єднаньРеєстрація нових НУОГромадські об'єднання Благодійні організаціїАктуальноНОВИНИ СТАТТІНОВИНИ ПРОГРАМИПравова допомога НУОКонтакти програмиFacebook консультаційний центрКонсультаціїГРОМАДСЬКІ ОБ'ЄДНАННЯБЛАГОДІЙНИЦТВОГРОМАДСЬКА УЧАСТЬІНШІ ПИТАННЯЕлектронна бібліотекаПЕРЕКЛАДИ РІШЕНЬ ЄСПЛ ПРО СВОБОДУ АСОЦІАЦІЇКОРИСНІ ВИДАННЯ АРХІВВідео-блоги архівАрхів публікаційАрхів новин Архів новин -> Новини/2007-2012

Голоси з-за ґрат


Шанс контролювати свавілля у в’язницях у правозахисників є, але тільки на папері. Правові норми по відношенню до арештантів постійно порушуються, навіть незважаючи на те, що із набуттям чинності Кримінальним кодексом України з’явилася можливість уникати цього. В українському комітеті «Гельсінки-90» пояснюють «звідки ноги ростуть»: з початку 90-х в установах виконання покарань почали створювати спеціальні громадські комісії, які мали б стежити за дотриманням прав засуджених, але ці організації діяли формально. «У цих комісіях було 80-90% представників таких громадських організацій, які насправді не були зацікавлені в об’єктивному висвітленні стану справ. Вони заплющували очі на гучні порушення, не звертали уваги на скарги, просто формально виконували свою роботу»,  - каже представник Всеукраїнського товариства в’язнів та репресованих Олександр Шевченко.

90-ті вже минули, але ситуація практично не змінилася. Якщо склад таких громадських комісій тепер і більш фаховий, часто-густо представники багатьох правозахисних організацій все-одно не мають доступу до необхідної їм інформації, спілкування із ув’язненими тощо. «Люди, які входять у такі об’єднання, навіть там, де можуть побачити і хочуть висвітлити ситуацію із порушенням прав людини, просто-напросто позбавлені цієї можливості. Наприклад, заходити в камеру до засуджених їм заборонено, це дозволяють тільки в окремих випадках. Про яке ж спілкування може йти мова?» – продовжує Олександр Шевченко.

Але й у такій ситуації правозахисникам почасти вдалося пробити глуху стіну. Через проведені соціологічні дослідження, звернення арештантів, нечасті спілкування із ними за ґратами спеціалісти змогли дізнатися про випадки порушення прав ув’язнених.

Ірина хотіла вийти заміж за ув’язненого. Формально він був  розлученим, а от офіційного документа на руках не мав, тому що, за законом, забрати свідоцтво про розірвання шлюбу громадянин може тільки особисто. А оскільки нині цей самий громадянин перебуває у місці позбавлення волі, відпускати його до РАГСУ- хоча б на день під конвоєм  - ніхто не збирався.

У всі чиновницькі двері Ірина стукала сама: вона була в Мін`юсті, у правозахисних організаціях, РАГСах, але і після двох років впертої боротьби із бюрократією успіху не домоглася. Якби пара була подружжям, вони могли бачитися по три доби на три  місяці, натомість єдине, що їм залишається зараз, - це короткі зустрічі через скло.

Ця романтична історія, можливо, і матиме щасливий кінець: наречений Ірини вийде за три роки на волю, а відтак вони, якщо не втратять теперішньої закоханості та бажання, таки одружаться. А от в інших історіях хеппі-енду може і не бути.

Чекав на дотримання своїх прав і засуджений Б. Його затримали за підозрою у скоєнні злочину і помістили в одне з харківських СІЗО. Там чоловікові поставили діагноз – рак лівої нирки, метастатичний процес у легені, цироз печінки. Адвокат затриманого не раз подавав до суду клопотання про зміну запобіжного заходу, розповідають у Всеукраїнському благодійному фонді «Правова ініціатива», проте на все це державні органи заплющували очі. В той час стан Б. погіршувався, йому було важко пересуватися, дихати, ув’язнений скаржився на болі, втім, його продовжували примусово доставляти на судові слухання, які знаходилися в півсотні кілометрів від місця перебування чоловіка під вартою.

Представники Харківської правозахисної групи звернулися до Європейського суду з прав людини, який постановив: ситуація із Б. – це відверте порушення Європейської конвенції про права людини, зокрема, права на належне надання медичної допомоги. Примусове доставляння арештанта на слухання, коли вони завдають йому фізичного болю, можуть підпадати і під визначення «катування». Відтак, після рішення Європейського суду Б. одразу ж помістили до онкологічної лікарні.

Це – тільки один з прикладів, каже адвокат Київської обласної колегії адвокатів Ольга Корнєєва, а насправді такий перелік фактів про ненадання або неналежне надання медичної допомоги можна було б продовжувати нескінченно довго. Вона переконує, що такі факти - яскраве свідчення того, скільки розбіжностей між Кримінальним кодексом України, деклараціями державної кримінально-виконавчої служби та практичною реалізацією цих норм і прав. «Вони можуть голосно завіряти, що неухильно дотримуються міжнародних стандартів у галузі медичного забезпечення та надання допомоги, але на практиці – протилежна ситуація», - резюмує Корнєєва.

Засудженому Б. пощастило тільки в одному: він мав захисника. Ті ж, хто допомоги не має, тому що або не хоче, або не має коштів чи добрих друзів, які б підказали, допомогли чи захистили, насправді ж можуть так і не дочекатися на захист своїх прав, при цьому тут часто йдеться про питання «життя та смерті».

Ольга Корнєєва каже, що багато ув’язнених про свої права не знають, оскільки просто малоосвічені, а відтак, тиснути на них за ґратами дуже легко. Так і завершуються чимало «висяків» - справ, коли винного не знайшли, але після тиску таки когось засудили. «Коли ми проводили опитування, виявлялося, що близько 90% з засуджених не мають навіть середньої освіти. Про вищу вже й годі казати! Багато покарані не за перший і не один злочин, а тому часто там людина прирівнюється до тварини. Установа і середовище так впливають », - стверджує Корнєєва.

Ґрати позбавляють не тільки вільного пересування. Вони роблять з людини особу, зв’язану не тільки строком відбування покарання, але й обмежену в елементарних бажаннях. Коли арештанти працюють по чотири зміни, без жодних умов дотримання трудового кодексу, тюремне керівництво може заявляти, що в установі – тотальне безробіття, а насправді використовувати ув’язнених за копійки. У тюрмі нікому нема справи до норм робочого дня. Але це  - вина й самої системи, каже Ольга Корнєєва, адже самих співробітників тюрем вважають "нічим, зарплати в них маленькі, вони не можуть та й не хочуть за такі кошти навчатися юридичній грамоті. Відтак дотримуватися чиїхось прав їм складно і неможливо». Якщо ж роботи дійсно нема, це також порушення права на працю: держава має забезпечити людину вакансією навіть у місцях позбавлення волі. Інакше вона не має можливості забезпечити себе найнеобхіднішим: банальним конвертами, аби відправити листи додому.

Допомогти у часи кризи і безробіття в тюрмах могли б передачі родичів, але минулого року внесли поправки у закон і кількість передач скоротили: тепер це – 4 на рік до 30 кг, каже представник організації "Гельсінки-90" Олександр Шевченко. Втім, потім ці обмеження визнали неконституційними і відмінили, але на місця ця інформація або так і не дійшла, або її не захотіли почути.

Правозахисники з цим питанням збираються вже звертатися до уповноваженої із прав людини Ніни Карпачової, адже, за їхніми словами, в одних установах передачі обмежують, в інших – «бери-не хочу». Голова  Департаменту з питань виконання покарань України  Василь Кощинець каже, що сам не проти, однак є декілька "але". «В кожній установі є кіоск, який контролюється і санітарно-гігієнічною службою - чому там не купляти?», - каже Кощинець. Обмеженням бути, переконаний чиновник, адже в ув’язнених існує своя ієрархія: є клани, господарі, їм потрібно віддавати значну частину, а родини арештантів не завжди можуть передавати багаті пакунки. «Не можна так, щоб скільки хочу, стільки несу, мусить бути вибудована система! Нині ведемо консультації із громадськими організаціями, церквами, Кабміном, хочемо вибудувати певний рядок, щоб до кожного доходила хороша передача», - каже Кощинець.

Це – тільки вершина тюремного айсбегра. А є ще питання освіти, віросповідання, внутрішньої ієрархії, кажуть правозахисники. Адвокат Ольга Корнієнко констатує, що хоч на дворі вже і 21 століття, а концтаборів в Україні так і не позбавилися: це - ті ж самі в’язниці, тільки без проведення в них експериментів на людях.

Катерина Бессарабова

Джерело: http://human-rights.unian.net/ukr/detail/190875


  Версія для друку

  Лінк на e-mail
Голосування
Чи вдавалось Вам подати документи на реєстрацію нової/змін про громадську/благодійну організацію з першого разу звернення до органу реєстрації?
так
ні
ще не звертався (лась)
 
Дайджест
№  

Всі дайджести >>>
 
Партнери та друзі


 
© Портал "Юрист НГО". Програма правової підтримки організацій громадського сектору Центру громадської адвокатури, 2008.
Всі права застережені. Передрук матеріалів сайту вітається за умови гіперпосилання на Портал "Юрист НГО" http://www.lawngo.net